- Кудкудак! Кудкудак! Знесла яйце, як кулак! - закудкудакала курка на весь двір. - Та гарне ж: схоже на білий світ. Бо в світі сонце, а в яйці золотий жовток. Кудкудак!Під хатою на стільчику грілась проти сонечка бабуня Марія.
- Яйце? Та кругле, біленьке! Візьму його на писанку.
І вона поклала яйце в решето до таких же, як воно, білих та кругленьких.
Тоді розтопила ярого воску:
- Ходи-но, Івасику, писанки писати!
Взяла бабуня писачок. Р-раз! - і лягла на яйце гаряча лінія. Два! - і розкреслилось яйце навхрест.
- Бабулю, чуєш, бабуню! - запитав Івасик. - Що це за квіточка у тебе намалювалася?
- То, Івасику, не квіточка. То знак сонечка золотого.
- Бабуню, чуєш, бабуню! - знов Івасик. - А що то за цяточки-крапочки навхрест між промінням?
- Не цяточки, Івасику. То чарівні знаки дощу.
Розписала бабуня писанку, в фарбі пофарбувала, - і стала писанка доладна, барвиста!
Настав Великдень. Покликала бабуня Марія Петрика, Івасика, Оксанку, Василинку - всіх своїх онучат.
- Нате, онучата, по писанці. Гайда викочуватись!
Покотив Івась свою писанку:
- Ану, хто до неї докотити зуміє?
Котять діти писанками; на них вербички, та хрестики, та клинці-вітрячки, та вигадливі поясочки так і мерехтять!
А в небі сонце сміється, світлом розлипається.
- Чи будеш ти, сонечко, весь рік щедро світити? - питає в нього яйце-писанка.
- Буду, буду, бо на тобі мій таємний, знак. Ти котишся - мене до землі приворожуєш!
- А чи будеш, дощику, землю поливати, зілля напувати?
- Буду, буду, бо на тобі і мій знак магічний. Ти по землі котишся - мої струни-срібнодзвони до неї прив’язуєш!..
По двору курка нипала. Стала, видивляється на писанку.
- Що воно за яйце-райце, барвисте й зірчасте? Мабуть, самого сонця дитя. Я б такого зроду не знесла...
А писанка котиться по землі: тож буде сонце, будуть дощі й роси, буде в світі щастя! Хто його шукатиме - неодмінно знайде.
За матеріалами: "Соняшник". Журнал для дітей. Головний редактор Юрій Сердюк. №3-4 1992 р., стор. 10-11. Малюнок Юлії Мохірєвої.
Немає коментарів:
Дописати коментар